У кожної країни свої порядки. Навіть якщо вони здаються Вам культурно близькими, знайомими з фільмів чи розповідей інших.

Напередодні переїзду до Ванкувера я старанно штудіювала сайти, блоги й YouTube у пошуках одкровень про справжнє канадійське життя. Як-то кажуть, без прикрас. Я навіть встигла трошки засмутитися, бо україномовного контенту було надто мало. Невже Канада така страшна, що українці не хочуть про неї розповідати? Тому я вирішила писати про все, що бачу, чую і відчуваю, дихаючи ванкуверським сонцем.

По приїзду мені впали в око декілька цікавих деталей, які, мабуть, збивають з пантелику чи не кожного новоприбулого. Я не про систему охорони здоров’я, освіту або ще щось глобальне. Лише про власні щоденні спостереження.

Дану статтю я почала писати ще 6 місяців назад. За цей час я ще краще зрозуміла особливості ванкуверського життя і доповнила її новими деталями. Нарешті вона готова для читання. Поїхали?

Продукти

Не секрет, що спершу таку звичайну українку, як я, шокує асортимент типового канадського супермаркету: сезонні й несезонні овочі, екзотичні фрукти, безкінечні ряди соусів, морозива, сухих сніданків, напівфабрикатів і ще чогось їстівного. Відчуття, ніби тут є все. Манго, кокоси, dragon fruits, малина (посеред зими!) – очі справді розбігаються. До того ж, Ванкувер славиться морепродуктами – seafood. На місцевому ринку Granville Public Market можна знайти різноманітні види риби (свіженького лосося, наприклад), креветок, гребінців, кав’яру і т.д.

Та не все так просто.

Найцікавіше відбувається, коли, розпаковуючи набиті фірмові пакети з супермаркету, виявляєш, що масло може бути солоним, молоко – кефіром, а сода – лише для холодильника. Ну й, звісно, найорганічніший, найнатуральніший і найкорисніший хліб має дуже дивний аромат. Через якийсь час Ви навчитеся брати в корзинку лише те, що треба, а не всі існуючі варіації на тему «мука» чи «масло». Для себе я засвоїла, що плутанина виникає, коли не підозрюєш про існування десяти різноманітних видів звичних продуктів – наприклад, мигдалевого, соєвого і рисового молока. Нічого, колись я навчуся читати все, що написано на упаковці. Мабуть, десь після десятої пачки солоного масла. 😊

Що мене приваблює у гастрономічному аспекті Ванкувера – це інклюзивність. І не смійтеся. В українських супермаркетах діабетикам і людям з несприйняттям лактози/глютену/арахісу відведена одна-дві скромні полички. З веганами ситуація та сама.

Коли я сама зіткнулася з необхідністю обмежити споживання молочних продуктів і глютену, виявилося, що це досить цікаво. Вибір товарів на будь-який смак і примху – від солодощів і чіпсів до альтернатив сиру і йогуртам. Я навіть не здогадувалася, що харчування без звичних продуктів може бути повноцінним і різноманітним. Звісно, безглютенове і безмолочне печиво коштує трохи дорожче, але на смак нічим не відрізняється від звичайного. Завжди можна знайти вегетеріанські варіанти страв у ресторанах і з легкістю замінити коров’яче молоко на мигдалеве, замовляючи лате у Starbucks.

Ще одна особливість канадського супермаркета – це довжелезні ряди заморожених продуктів. У таких відділах можна знайти все: від овочів і фруктів, піц і морозива до напівфабрикатів будь-яких страв. Купив, розігрів – і смачного! Як і у США, тут не надто прийнято готувати і їсти вдома. Зазвичай, у зайнятих канадців немає на це часу. Цим можна пояснити довгі ряди напівфабрикатів у магазинах і такі ж довгі черги біля ресторанів і кафе.

Ресторани

Кажуть, Ванкувер – чи не найкраще місце для прихильників азійської кухні. Тут я погоджуся: скільки у місті західного побережжя мультинаціональних жителів, стільки і різноманітних закладів харчування – від грецьких і ліванських фастфудів до фешенебельних ресторанів. І, звісно, суші на будь-який вигляд і смак, бо саме у Ванкувері було вперше зроблено – о, великий і могутній! – рол «Каліфорнія». Тож якщо вам давно хотілося спробувати справжню східну екзотику – це місто точно задовольнить смаки найвибагливіших гурманів.

У нас було декілька спроб поласувати азійськими стравами, але наші смакові рецептори так звикли до європейської кухні, що спроби наші швидко закінчилися. 

 

Ще одна цікавинка: тут Макдональдс – це не привабливе і не смачне місце. Воно не надто популярне, виглядає дуже похмуро і «тусуються» там найчастіше вуличні романтики. В Україні ж усе навпаки. Наші «маки» дійсно смачні (хоча від цього не стають менш шкідливими) і їсти там – не дешеве задоволення. Перед поїздкою додому Андрій не міг дочекатися, щоб знову спробувати, який Біг Мак на смак. На щастя, у мене такої залежності немає.

За чим я справді сумую – це вже рідні для кожного українця італійські страви – паста і піца. Поки найсмачніше спагеті з соусом і куркою виходить лише на нашій домашній кухні, а добра піца зустрічається в одному випадку з п’яти. Зате з’являється мотивація готувати вдома – затишніше, дешевше і без черг 🙂

Tips & Fees & Taxes (чайові, збори і податки)

У Канаді чайові прийнято платити за всі послуги, які отримуєш. Не лише у ресторані, а й у перукаря, майстра манікюру тощо. Зазвичай, чайові складають 15-20% від вартості і є обов’язковими. Звісно, ніхто не забирає у вас ці гроші силою, але малі чайові чи їхня відсутність свідчать про те, що вам не сподобалося обслуговування чи сервіс. Я особисто не можу зрозуміти необхідність чайових при купівлі кави чи випічки у деяких місцях. Там немає офіціантів, найчастіше їжу забирають із собою. Ти стоїш на касі біля терміналу і тобі пропонують заплатити 15% чайових. Мабуть, я роблю грубо, але чайові в таких місцях не залишаю. Таке у мене правило.

Fees – це додаткові збори за щось і вони можуть бути будь-де і будь-які. Наприклад, додаткова плата при оренді авто, якщо водію немає 25 років. Додаткові збори за приміщення при купівлі квитка на концерт. Fee $100 за прибирання у квартирі від Airbnb (а прибирання то і не було, плак-плак). Таким чином, ціни за послуги виявляються більшими, ніж очікувалося.

Податки на продукти, одяг, техніку тощо не вказуються на ціннику. Тобто купуючи щось, треба завжди додавати в голові плюс скількись доларів. Дивишся, ніби і не дорога сукня, а потім згадуєш, що ще податок, і одразу ціна стає більш канадською. До цього можна звикнути і змиритися, бо так тут прийнято і з цим точно нічого не зробиш.

Returns & Refunds (повернення і відшкодування)

Можливо, ці слова прозвучать так, ніби я щойно вийшла з лісу, але мені до вподоби легкість і простота повернення товарів. Особливо це стосується косметики, одягу, продуктів для догляду за шкірою тощо (дівчата зрозуміють).

Після переїзду у мене дуже змінилася шкіра – клімат, стрес, нестача рідної кіровоградської радіації і все таке. Тому я витратила добряче часу, щоб знайти нові «свої» продукти. Моя шкіра почала реагувати на все – і на мас-маркетингові продукти, і на модні-дорогі. Тому моє щастя не знало меж, коли я нарешті виявила, що використані продукти можна повертати.

У деяких мереж термін повернення 15 днів, у деяких 30. Все, що треба зробити, це прийти з чеком, товаром і карткою, якою розраховувалися за товар. 5 хвилин – і гроші повернуться на картку, а пляшечка із сироваткою не займатиме зайве місце на поличці біля дзеркала. Тепер мені не страшно купувати недешевий крем чи одяг і жалкувати про покупку, якщо не сподобається. Це ж працює і з іншими товарами – білизною, технікою, взуттям. Як на мене, такі правила гри добряче стимулюють виробників робити свої товари хорошими: від частих повернень наполовину використаних продуктів можна збанкрутитися.

Спілкування

Of course, англійську треба вчити постійно й наполегливо, навіть якщо Ви приїдете з рівнем Advanced. Але сьогодні не про це. Я знала, що у штатах і сусідній Канаді прийнято багато вітатися й із живою цікавістю розпитувати про справи. Втім мені вірилося, що тут працює наступний варіант:

  • Hi! How are you?
  • Hi! And you? – у відповідь.

І все. Кінець. Ніяких розмов про хворобливого кота, дитинство, важкі понеділки і навіть ванкуверську погоду. Але доля вирішила, що я маю стати справжнім екстравертом: після кожного формального питання про справи канадійці очікують на розгорнуту правдиву відповідь.

Одного разу я спробувала ввічливо промовчати, але це не спрацювало: жіночка з державної установи ще раз повторила своє “how are you?” з ще ширшою посмішкою. А потім засипала нас історіями про проблеми зі сном, про Індію і кузена, який загубився в горах. Увесь цей час я сиділа навпроти, міцно обійнявши папку з документами, привітно посміхаючись й подумки вирішувала, як краще реагувати далі: мовчки усміхатися, казати хоч якісь “yeah”, “nooo” і “oh my Gosh” для порядності чи засипати її особистими історіями у відповідь.

Так поступово я відпрацювала новий рефлекс: усміхатися, відповідати, як круто я сьогодні себе почуваю, й не скупитися на слова ввічливості. Якщо цього не враховувати і розмовляти, перекладаючи українські речення на англійську, можна здатися грубим. Перший час Андрій часто виправляв мене, нагадуючи, що не можна забувати про ввічливість у висловлюваннях. Зараз я виробила звичку і «слова доброти» вилітають на автоматі.

Сміття

Recycle, recycle і ще раз recycle. Що у перекладі – переробка продуктів для повторного використання. Наприклад, пластику, картону, паперу, одягу тощо. Це не винятково канадське явище. Є країни (Швейцарія, наприклад), де відмова від сортування загрожує сплатою штрафів. Але, з іншого боку, проживши в Канаді півроку, сортування стає звичкою. Ми сортуємо, бо не можемо інакше. Це частина звичайного життя і мені це подобається. Коли я нещодавно відвідувала Україну, мені було не по собі викидати в спільне сміття коробку від молока. Звичка прижилася настільки, що невідсортований папір і картон викликають внутрішнє обурення. Я вже не кажу про пластик.

З того часу, як ми почали сортувати у Ванкувері, ми на власні очі побачили, яка величезна частина нашого сміття йде на переробку. Також тут рідко хто бере в магазинах пластикові пакети на касі. Якщо вже й беруть, то ці пакети можна здати на переробку в тому ж магазині.

Мені би дуже хотілося, щоб сортування і переробка сміття стали так само звичні для українців. Для цього не треба надзусиль чи багато вільного часу. Лише бажання зробити світ трошки кращим.

Толерантність

Ні, я не про ЛГБТ, расову дискримінацію чи права жінок/нацменшин. Ви і самі знаєте, що у Канаді все і так з цим добре. Я про англійську мову. Тут багато іммігрантів – це факт, та і канадці самі по собі нація мультикультурна. Спершу вас здивує, що тут багато людей, чий рівень англійської нижче за ваш, і їхня вимова важка для сприйняття. Тим не менш, ці люди найчастіше працюють у сфері обслуговування. Тобто з реальними людьми. Спочатку мене це дуже непокоїло: я знала, як звучить американська/британська англійська, мої «локатори» були налаштовані на хвилю «правильної» вимови. Згодом, виявилося, що головна проблема у Ванкувері – це не поганий рівень англійської, а невміння сприймати розмаїття акцентів.

На першому тижні у Ванкувері до мене подзвонив працівник канадського банку, де ми замовили кредитні картки. Вдома гуркотіла пральна машина, а сам працівник говорив з виразним індійським акцентом. І все б нічого, але життя мене до такого не готувало (школа й університет теж). Я не розуміла половини слів. Коли я попросила його повторити речення ще раз, він увічливо зауважив: «А, ви у Ванкувері нещодавно. Вам треба буде звикнути до акцентів».

Хто б казав.

У результаті, розмова продовжувалася зо 15 хвилин і, безсумнівно, була однією з найстресовіших у моєму житті (трохи перебільшую, але сором, злість і розгубленість тоді вперше так відчайдушно засіли в моїй голові).

Зараз я відчуваю значний прогрес. Мене вже не лякають розмови з представниками всіх народів світу. Ба більше, одного разу мені вдалося підказати китайській бабусі, як дістатися до потрібної станції метро. Це було не просто, бо:

  • вона не говорила англійською
  • і постійно повторювала одне й те ж слово – мені вдалося розшифрувати його як назву станції метро «Waterfront»
  • а стояли ми на автобусній зупинці

До того ж, я перестала соромитися власного акценту. Розуміння тепер – на першому місці. Без нього комунікація майже неможлива. Я не прагну звучати, як канадійка. У Ванкувері акцент – це не мінус, а лише частина твого «Я».

Ну ось і все, про що я хотіла сьогодні поговорити. Звісно, я не розповіла і про половину особливостей Ванкувера – лише окреслила найочевидніше. У кожного міста і країни є такі ж яскраві риси. Вони не роблять місце поганим чи хорошим. Вони роблять Ванкувер Ванкувером. А Київ Києвом. З усіма погрішностями і принадами. Ми любимо їх за те, що вони є.