Минулого року моєю книжковою ціллю було прочитати 60 книжок. З нею я не впоралася і осилила лише 49 (слідкую за цим за допомогою сервісу goodreads.com) Цього року вирішила бути більш приземленою і поблажливою до самої себе і поставила ціль у 50 книг. За рік зрозуміла, що гнатися за певною кількістю прочитаного не варто. Набагато цінніше, що ви читаєте.

Незважаючи на кількісну ціль, у 2018 році я намагалася не слідувати завчасно складеному списку «Прочитати» чи використовувати списки улюбленого чтива відомих письменників (таких списків купа в Інтернеті). Я швидше керувалася власними бажаннями й настроями. Після кожної закінченої книги я питала себе: «Що я хочу читати далі?». Якщо автор потрапляв у яблучко, я продовжувала безупину читати його твори (як це було і є з Нілом Гейманом), якщо відчувала, що читаю мало україномовної літератури, перечитувала щось із забутої класики чи шукала цікавинок від сучасних українських авторів. У результаті, коли я дивлюся на список прочитаного у 2018 році, бачу перед собою цікаве розмаїття книг. З їхньою допомогою можна навіть проаналізувати, як я відчувала себе і чим жила протягом тих днів, коли вони були прочитані.

(Цікавить, як встигати читати більше? Пиши у коментарях – і я поділюся своїми спостереженнями у наступних статтях)

Тож новий рік почався з нових планів, мрій і нових книжок. Вирішила одразу поділитися ними з вами: можливо, якась з книг зацікавить і стане частинкою вашого 2019-ого (як на мене, книги не менш вартісні від подорожей).

  1. Юлія Сливка «#Чуєш, коли приїдеш додому?» 2018 рік

220 сторінок

Моя любов з творчістю Юлії Сливки (читайте її тексти за ніком slyva_yalova_lova  у Інстаграмі) сталася дуже давно, ще до виходу її першої книги. Це було незвично, інтригуюче і до мурах спиною. Юлія відкрила для мене україномовний Інстаграм без реклами, «гівів» і оголених принад. Кожна опублікована історія під фото заслуговувала бути надрукованою офлайн. Розповіді про бабу Богдану, #урокилюбові, #Кнопочка_молодша (так, я назавжди запам’ятала теги, бо зачитувала їх до дірок) стали оазисом посеред Інстаграму, де відпочивала душа. Я відчувала, вірила, що колись це все стане книгою. І так і сталося. Зробила передзамовлення з Ванкувера і чекала, поки поїду на українські канікули, щоб забрати «#Чуєш, коли приїдеш додому?» із собою. Книга стала лише підтвердженням таланту авторки.

Як у і Інстаграмі, книга складається з невеличких історій – правдивих, щирих, зворушливих і смішних. Читається запоєм. Моя порада: почніть з історій Юлії у Інстаграмі – і незабаром вам теж захочеться мати вдома маленьку книгу з ластівкою на обкладинці (купити книгу)

  1. Кадзуо Імігуро «Не відпускай мене» 2005 рік

336 сторінок

Аудиторія: 16+

На цю книгу моє око впало, коли ми випадково (кого я обманюю) завітали до крамниці «Видавництва Старого Лева» у Львові. Спершу зацікавила шикарна обкладинка, якість паперу й неймовірні ілюстрації, які ніби щойно накреслені художником. Потім я згадала назву книги і пораду від однієї книжкової блогерки про те, що краще не знати сюжет цього твору і тематику перед прочитанням. Я не читала відгуки про «Не відпускай мене», не чула ні слова про сюжет і навіть не знала, що у 2010 книга була екранізована за участі всіх моїх улюблених акторів. Тому одразу прийняла рішення: це буде єдина книжна покупка, яку я повезу з собою із України.

Сюжету не розкажу, але до прочитання раджу. Поставила їй 3/5, та це не значить, що вона погана. Інколи необхідно читати книжки, які ніколи не стануть улюбленими, вони заслуговують на цей шанс.

  1. Маріо П’юзо «Хрещений батько» 1969 рік

544 сторінки

Аудиторія: 16+

Дивно, що я прочитала цю ну дуууже відому книгу лише зараз (враховуючи, що це улюблена книга мого чоловіка). «Хрещений батько» – це не просто твір, а ціла пригода, канадці сказали би experience (досвід). Я трохи знала про сицилійську і чиказьку мафію, бачила декілька уривків з відомої екранізації і чула вислів про «пропозицію, від якої неможливо відмовитися». Але не очікувала так сильно зануритися у світ клану Корлеоне і за день проковтнути 500 сторінок. Все-таки «Хрещений батько» – це вже класика, а це означає якість.

 

 

  1. Neil Gaiman «The Ocean at the End of the Lane» / Ніл Гейман «Океан наприкінці дороги» 2013 рік

181 сторінка

Аудиторія: 16+

Таааак, я знову читала (і читаю зараз) Ніла Геймана. Я казала, що це любов? У мене в голові засіла ідея перечитати усі його твори, аж поки не стане нудно. І на даний момент я ще більше дивуюся його таланту й неординарності ідей. Фантастичний автор і фантастичний роман.

«Океан наприкінці дороги» – це книга від імені дитини, яка пережила дуже дивні і недитячі пригоди у свої 7 років (читайте англійською, бо стиль оповіді Геймана неповторний). І це могла би бути звичайна дитяча казкова історія, якби не усе те потойбіччя з фантазії автора і фундаментальні проблеми, які підіймаються по мірі розкриття сюжету. Готуйтеся до розмаїття емоцій: від страху, обурення й відрази до радості й милування. Книга не звичайна, але у цьому вся суть.

  1. Андре Моруа «Листи незнайомці» 1956 рік

63 сторінки

Аудиторія: 16+

Мені було, здається, 15, коли я серед довгих стелажів старих книжок на дачі знайшла цю жовтеньку брошурку. Вона така тоненька, що книжкою назвати її тяжко. З тих пір вона подорожує зі мною і зараз займає почесне місце на книжковій поличці у Ванкувері. Потрапили «Листи незнайомці» до цього списку, бо напочатку року у мене виникло бажання перечитати її вдесяте. І я знову знайшла відповіді на всі свої запитання.

«Листи незнайомці» – це збірник коротких історій (листів), у яких автор висловлює свої роздуми на тему стосунків, професії, одягу, вибору книжок і життєвої філософії. Нічого надскладного, але завжди потрапляє у саме яблучко. Недарма кажуть, що все геніальне просто.

Ось такими були перші 5 книжок цього року. Сподіваюся, далі – тільки краще (і я не лише про літературу). А що ви встигли прочитати за січень? Діліться своїми рекомендаціями у коментарях.

Цілую,

Юля