для когось Амстердам – це свобода, запах марихуани і яскраві вогні ліхтарів, для когось – Ван Гог, корзини з соняшниками і ретро-велосипеди. та для нас це місто нерозривно пов’язане з водою: десятки кілометрів каналів, перерізаних між собою уквітчаними мостами, плаваючі будинки та парочки, які обідають сендвічами, звісивши ноги над водою.

 

я не була у Венеції, але тут каналів ще більше – цілих 165! через таку будову міста складно запам’ятати вулиці і квартали, бо, куди б ти не звернув, знову перед тобою знайомі мости, охайні будиночки і водні артерії. бути в Амстердамі і не влаштувати екскурсію каналами – гріх.

нам вистачило півторагодинної поїздки на катамарані, щоб зрозуміти, чому це місто люблять. крутиш педалі, очі розбігаються у всі боки, бо справа і зліва краса: зарості старезних дерев, листя плещеться у воді, старі й нові будинки з вигадливим дизайном, але такою легкістю й природністю, що на душі повна гармонія від побаченого. приємно від того, що немає реклами – нав’язливих плакатів чи білбордів. в такі моменти розумієш, що це місто люблять й бережуть.

виїжджаючи за місто, ви теж помітите, що села та поля розділені вузькими річечками та струмками.

нідерландці не бояться, що з їхніми дітьми трапиться нещасний випадок біля води, бо доступ до неї відкритий – жодних огорож чи знаків. не кажучи вже про традиційні бранчі на березі чи біля каналу.

нідерландці, насправді, не дуже легкий на підйом народ. і не надто говіркий:) знайомий українець, який вже два роки пліч-о-пліч працює з місцевими в Амстердамі, розповів, що плановість корінного народу доходить до такого рівня, що завалитись у вечір п’ятниці до когось з піццою – це мінімум дикість, максимум хамство. хочете вписатись у плани новоспечених друзів – займайте віконечко в їхньому розкладі за місяць. та не це слугувало причиною, чому ми вирішили не залишатись жити й працювати в Амстердамі.

справа в “урівнялівці”, з якою ми примиритися, мабуть, не змогли б. хоча Нідерланди – це не Скандинавія, тим не менш, успіхи з ліквідуванням класової розпорошеності суспільства вони мають. податки безпосередньо залежать від розміру зарплатні: чим більше заробляєш, тим більше платиш державі. таким чином, дохід водія тролейбуса і ІТ-шника особливо не відрізняється, заробітна плата дозволяє лише жити за містом і їздити на роботу в столицю, а про інвестиції (окрім іпотеки) чи “відкладання в шухляду” і не йдеться. для нідерландців – це довіра до держави і стабільність, а для нас – щось  неприйнятне і немотивуюче.

здається, на цю тему можна сперечатися довго й нудно: соціальний захист чи фінансова незалежність. для місцевих – це впевненість у завтрашньому дні та майбутньому своїх дітей, для таких балуваних українських емігрантів, як ми, це зайві обмеження, які мають сенс лише у довгостроковій перспективі.

ми вибрали бути в цій країні туристами, щоб кожної нової подорожі з дитячим захватом милуватися каналами і казкової краси будинками. що обрали б ви?