На фото – весільний танець з батьком. Мої дружки напередодні казали, що це завжди найсльозливіший епізод вечора. Казали, що будуть плакати всі. І плакали.

Я не вірила, що серед веселих святкувань, танців, привітань і сміху до очей підступлять сльози. Що серце враз наповниться такою вдячністю і сумом.

Ми з батьком обидва професійні танцівники. Ми би з легкістю закружляли у феєричному вальсі, обійшовши всю залу. Або здивували б гостей запальним і енергійним рок-н-ролом.

Та я берегла цей епізод від хореографії і постановок (хоча ми би підірвали танцювальний майданчик). Я віддала весільний танець з батьком на поталу власним емоціям.

Під час того танцю я не чула пісні, ведучої, людей навколо. Лише те, як ми обидва – ті, хто обіцяли триматися, – хлюпали носом і говорили один одному підбадьорливі слова.

Одного разу, коли я ще ходила до дитсадка, мене ображав вищий на дві голови шибайголова. Він любив зачіпати дівчат і стягувати з них ковдру під час денного сну. Тоді в дитсадок прийшов мій батько і я перший раз відчула, як це, коли за тебе є кому заступитися. З тих пір я знала, що на кожного кривдника в мене є свій захисник.

Коли я займалася танцями і була недостатньо дорослою і впевненою у собі, щоб не звертати увагу на образливі коментарі, батько реагував миттєво. Він був дипломатичним і ввічливим, але достатньо категоричним, щоб втримати інших від  невиправданої критики в мій бік. Після першого візиту в мою школу батька почали ставити у приклад як найтурботливішого і найінтелігентнішого, а я навчилася сприймати конструктивну критику й людську заздрість без сліз і самокопання.

Коли я росла, то знала, що батька поважають на роботі. А ще, що робота в нього стресова. Потім я почула про те, як батько з вчителя історії став заступником комерційного директора енергетичної компанії. Як він почав з нуля, не побоявся ризикнути і заради своєї сім’ї працював без відпочинку. Так я дізналася, що цілеспрямованістю, впертою працею можна досягнути успіху. Що можна створити самого себе. Що праця робить з нас людей.

Коли я стала вже досить (на мою думку) дорослою, я оголосила батькам, що чекаю старшого за мене хлопця з трьохмісячного стажування в штатах. Сказала, що, коли він повернеться, ми хочемо разом поїхати до Львова (з 4 місяців зустрічань ми тоді бачились лише 1). Всі очікували на строгу та безапеляційну реакцію батька, який не відпустить свою 17-тирічну доньку з невідомим хлопцем. Батько сам відвіз мене на потяг до Львова і лише забажав побачити очі «того самого». Так вони вперше з Андрієм потиснули один одному руки, стоячи на пероні. Так само легко (мабуть, найлегше з усіх) батько відреагував на несподіване весілля, переїзд до Канади й переведення з топового ІМВ. Не тому, що йому байдуже, а тому, що любить. Так я зрозуміла, що мудрий батько – той, хто дозволяє тобі вершити свою долю самостійно. Хто турбується, але не душить своєю любов’ю. Хто довіряє і вірить у мою розсудливість і дорослість. Тепер я знаю, що хочу бути такою ж, як мої батьки, – люблячою, але демократичною матір’ю.

Коли я вирішила вийти заміж за Андрія, я відчувала, що він –  саме Той. Він так схожий на мого батька. Такий же працьовитий, турботливий, мудрий не по роках. Так само цілує мене в носик і щічку, коли я злюся. Так само ділиться подробицями з роботи за спільною вечерею. Так само радиться з дружиною і також розуміє, навіщо жінці ще одна (десята) сукня 😊 Мама часто любила повторювати, що чоловік має бути не багатим, а перспективним. Це означає, що він має мати цілі, не боятися роботи й горіти своєю справою. Можна вийти заміж не за бізнесмена, а студента, але, якщо він не тікає від труднощів, бере відповідальність і має потужний потенціал, сім’я зможе впоратися з усіма проблемами, в тому числі фінансовими. Мама завжди каже, що бачила у батькові наполегливість і рішучість, прихований потенціал, тому вірила у гарне майбутнє. Коли я дивлюся Андрію у вічі, я часто ловлю себе на думці, що колись він зробить щось грандіозне, важливе, революційне. Всередині нього – скарб. Так я завдяки прикладу батька маю тепер моїх двох найважливіших чоловіків – обидвох прекрасних розумом і серцем.

Тому під час весільного танцю з батьком я думала про те, як це – віддавати свою донечку іншому чоловіку, довіряти йому свою дівчинку (яка залишиться маленькою назавжди, і в 45). Як це – відпускати її за тисячі кілометрів від дому, з-під свого турботливого крила.

У мене чудовий батько. Батько, яким легко пишатися. Я знаю, що ти найпершим прочитаєш цю статтю (як і завше). Я знаю, що рідко кажу, як тебе люблю. Я знаю, що, можливо, це – один з найважливіших текстів, які я писала. Тепер про мою любов і вдячність знають усі.

З Днем народження, батьку!