2-3 роки назад я мала сильне переконання щодо того, хто такі програмісти. Я уявляла їх доволі стереотипно: сутулі сором’язливі ботани, які розмовляють лише зі своїм монітором, безперервно бороздять віртуальні простори віртуальними танками і можуть залишатися у власній кімнаті 24/7. Зараз, познайомившись із десятками програмістів різного віку і походження, мушу визнати, що деякі представники цієї професії дуже влучно підходять під вищезгаданий опис. Та, як показує практика, такі екземпляри справжня рідкість: вони навряд чи досягають успіху і не стають відомими, як Марк Цукерберг чи Сергій Брін.
Після знайомства з Андрієм я була шокована від стереотипності свого мислення (до зустрічі з ним я і програмістів-то не бачила). Язик не повертався назвати його закомплексованим ботаном. Ми говорили безперестану про все на світі, я дивувалася його обізнаності і мудрості. Як виявилося, програмісти «шарять» не лише у коді. «Можливо, Андрій унікальний», – подумала я.
Потім я зустрілася з програмістською тусовкою – друзями, однокурсниками, знайомими, наставниками. І це була любов з першого погляду. Я насолоджувалася перебуванням у компанії активних, освічених і цілеспрямованих людей. Вони веселі, відкриті, люблять подорожувати, не бояться пробувати нове і, здається, можуть вперто йти до мети, аж поки не завоюють бажану вершину. Вони звичайні люди – з різними характерами, звичками і слабкостями. Тим не менш, завдяки праці і таланту, вони перемагають на олімпіадах, отримують пропозиції роботи від таких гігантів, як Google, Facebook і Microsoft, не кажучи вже про українські компанії, багато їздять світом і не забувають про особисте життя. Я безмежно поважаю працьовитих людей, тому дуже скоро його друзі стали і моїми. Доросліші наставники і вчителі допомогли організувати освідчення, а потім стали сватами на нашому весіллі.
Дружність – це лише одна із сторін, яка характеризує спільноту ІТ-шників. Звісно, гарним програмістом стають не завдяки людським якостям, хоча комунікабельність і вміння працювати в команді життєво необхідні для успіху. Досвід спілкування з представниками цієї професії, а особливо сімейне життя із одним із них, переконало мене раз і назавжди, що наші уявлення про ІТ-шників відрізняються від дійсності. Цей досвід цікавий і навіть несподіваний, тому я вирішила ним поділитися.
Коли твій хлопець/чоловік програміст, то:
– проблеми в сім’ї вирішуються за допомогою дискусій, використовуючи раціональні методи й ще раціональніші аргументи. Я до такого зовсім не звикла, бо я людина емоційна. Важко втиснути свої емоції у межі раціонального і логічного. Але завдяки Андрію я потроху звільняюся від їдкої замкненості, й пробую говорити про проблеми, а не переживати калейдоскоп емоцій всередині себе.
– в квартирі разом вживаються дві людини, 7 ноутбуків і один великий монітор. Пристрасть програмістів до девайсів зрозуміла: вони слугують і для роботи, і для розваг. Тому засилля техніки, шнурів і кабелів у нашому домі вже давно не викликає у мене здивування.
– на всіх тусовках ви стаєте частиною групи «ІТ-шників». Організація Ukrainian Youth in Vancouver (Українська Молодь Ванкувера) проводить щомісячні зустрічі у пабах і на пляжі. Серед постійних відвідувачів таких заходів найбільше кидаються в око дві групи: студенти й програмісти. Окрім обговорення роботи й вартості Біткоіна, програмісти разом ходять на хайки і грають в настольні ігри (тематичні клуби є майже у кожній компанії). Це й не дивно, їх пов’язує професія, стиль життя і спільні хобі. Більше того, представники цієї сфери знають ціну нетворкінгу: підтримувати зв’язки зі знайомими і заводити нові – важливо. Як би цинічно це не звучало, гарну роботу в ІТ знаходять за рекомендаціями друзів і знайомих, тому всі намагаються триматися один за одного і, в результаті, мають друзів по всьому світу.
– коли ви стоїте, спостерігаючи феєрверк на День Канади, він відривається від видовища і занотовує до списку справ на телефоні «дізнатися як працює запускна система феєрверку». Невдовзі я застаю його за переглядом документалки й читанням статей на вищезгадану тему. Так відбувається постійно. Навколишній світ повен незвіданого, але допитливий розум прагне знайти відповіді на всі запитання. Знайомі програмісти часто цікавляться економікою, біологією чи фінансами. У цих сферах є багато роботи для ІТ-шників, та й знання за плечима не носити.
– я дізналася, що ІТ-шніки – творчі люди. А коли в сім’ї дві творчі людини, найцінніша навичка – не відволікати один одного, коли хтось з вас глибоко в роботі. Зазвичай, це відбувається неодночасно, тому комусь завжди приходиться чекати, коли творчий політ коханої/коханого закінчиться.
– сучасні програмісти не бояться змінювати країну проживання і роблять це доволі часто, аж поки не осядуть чи повернуться назад. Часом я відчуваю себе дружиною військового (чого я зовсім не очікувала): я знаю, що ми ще не раз змінюватимемо місто/країну/континет, і неможливо передбачити, де ми опинимося через 5 років. Але це мене ні крапельки не лякає. Переїзди – це неймовірно крутий досвід і можливість пізнати світ і себе з різних сторін. З іншого боку, з’являється проблема вибору. Тяжко, коли вибору немає, але, коли ти наділений свободою вибирати, приймати рішення стає ще складніше.
Мені цікаво спостерігати за такою собі професією майбутнього (чи майбутнє вже наступило?). Програмісти не сидять на місці, отримують бонуси у вигляді крутого страхування, безкоштовної їжі й сучасних офісів від роботодавців. Або ж вони можуть працювати з дому чи будь-якої точки світу і вийти на пенсію у 40 років. Але, мушу попередити, для того, щоб досягнути такої свободи дій, прийдеться багато працювати, безперервно навчатися (у тому числі говорити англійською), іноді не спати вночі, іноді ризикувати й отримувати відмови. Як і у будь-якій професії, найбільшого успіху добиваються ті, хто найтяжче працюють, горять бажанням і мають трохи удачі.
2-3 роки назад я і подумати не могла, що доля зв’яже мене зі світом програмістів. Зараз я вдячна, що зустрілася з десятками людей, які по-справжньому люблять те, чим займаються. А один із них розділяє зі мною і побут, і нічні чергування, і саме життя – непередбачуване, повне пригод і завжди із довгими стовпчиками коду.
Nadya Klimenko
Вот насчёт ссор так 100% в точку!😂
У меня парень программист, уже как 3,5 года вместе и за это время так ни разу и не поссорились. Не то чтобы очень хотелось, просто любой наш “конфликт” переходил в рациональную беседу. Все мои эмоциональные всплески сходили на нет. Так что очень забавный и интересный факт)
И как только у них так получается?…)))
Юлія
Як знайомо:) У мене поки не дуже виходить опановувати свої емоції. Мабуть, працюючи у професії, де все вирішується чітко, логічно і зрозуміло (фіксяться баги), потроху стаєш сприймати сварки як збій комунікації)))