Минулого разу я обіцяла продовження липневого посту про книги. Книжок багато не буває, чи не так? За цей тиждень я встигла закінчити перший курс університету (Online, video and audio reporting), захистити фінальний проект і переїхати на іншу квартиру. Зараз дім нагадує склад меблевої фірми: все заставлено коробками, деталями шаф і диванів, пакетами і сумками ІКЕА. Але переїзди – це одна з можливостей почати все з білого аркуша: розставити меблі заново, змінити вид із вікна і парк, у якому будеш гуляти вечорами. 

Тим не менш, як би не змінювалося життя, у ньому завжди буде місце книгам. Тому ділюся продовженням з вами і чекаю на рекомендації у коментарях.

  1. Девід Ебершофф «Дівчина з Данії» / David Ebershoff «The Danish Girl» 2000 рік

310 сторінок

Аудиторія: 18+

Екранізація роману, яка вийшла у 2015 році, привернула увагу глядачів до драматичної історії Ейнара та Герди Вегенер – подружжя художників із Данії. Ейнар поступово відчуває, що чоловіче тіло, в якому він знаходиться, не відображає його суті. Щоб стати собою, він змушений пройти через моральні і фізичні випробування. Ейнар – один із перших пацієнтів, який наважився на операцію по зміні статі. Герда – втілення стійкості і любові, вона єдина, хто не перестає вірити чоловіку і всіма силами допомагає йому бути тим, ким він хоче.

Ця історія про трансгендерність, про те, що ми не завжди народжуємося хлопчиками/дівчатками. І так, події відбуваються у 30-х роках 20 століття у прекрасному Копенгагені, Парижі і Дрездені.

  1. Андрій Любка «Саудаде» 2017 рік

192 сторінки

Аудиторія: 12+

Словом «саудаде» бразилійці і португальці називають стан меланхолічності, ностальгії, суму. Втім, вони вважають це позитивним і приємним відчуттям – як зітхати на підвіконні з горнятком кави зимного жовтневого вечора. У виконанні Андрія Любки, «Саудаде» – це збірник 60 коротких історій-вражень про життя, подорожі, людей, історію і власні переживання. Тут багато діячів мистецтва, вина, Західної України і Балкан. Скажу чесно, зачепило не все, але деякі історії потрапили прямо в душу.

 

  1. Макс Кідрук «Не озирайся і мовчи» 2017 рік

512 сторінок

Аудиторія: 16 (18?)+

Один мій університетський друг (його звати Іван) постійно згадував про Кідрука. Говорив, говорив, і от, коли я приїхала погостювати в Україні, то вирішила придбати ту книгу Кідрука, яка на мене дивиться, і забрати її із собою. Око впало на «Не озирайся і мовчи». Для мене досвід читання містичних романів з елементами жахів – незвичний і новий. Я сподівалася на щось неймовірно круте.

Мені подобалося. Читати було легко, історія наповнена деталями і проблемами української буденності – школи, суспільства, нерівності і т.д. Я перегортала сторінку за сторінкою і розуміла, що ця книжка про нас і про мене. Тим більше, головні герої – підлітки, і їхні проблеми розкриті й описані у всій красі, дуже природньо і правдиво. І все було би ідеально, якщо би не одне «але». Можливо, ви вже помічали подібне у інших творах: автор розставляє певні загадки-деталі на різних етапах розгортання сюжету, вони ніби непогано вписуються і ти, затамувавши подих, чекаєш, коли клубок розплутається і рушниці на стіні вистрілять. Але, на жаль, у романі Кідрука цього не трапилося. Рушниці так і залишилися безпорадно висіти, забуті автором, але не мною. Я засмутилася. Таке враження, що роман не вичитали чи то Кідрук, чи то редактор. А потім ще й була така (не)нормальна/адекватна/доречна кінцівка, що я аж насупила брови від злості. І ходила по дому, тяжко зітхаючи. Навіщо, Максе?!

Але прочитайте самі. Там дуже багато чого хорошого, правда. Просто у Ніла Геймана теж, зазвичай, багато рушниць і вони всі до одної вистрелюють. А тут щось пішло не так. Плак-плак.

  1. Чарльз Буковскі «Жінки» / Charles Bukowski «Women» 1978 рік

291 сторінка

Аудиторія: 18+ (!)

Про Буковскі я теж чула давно і багато. «Жінки» – це історія письменника-алкоголіка, який розказує про свою буденність: публічні читання, інтрижки з численними жінками і любов. Буковскі не для всіх. Деяким подобається натуралізм і брутальність оповіді, прикрашеної нецензурною лексикою, у деяких вона викликає відразу. Мені не зайшло, сорі. Не тому, що мені було бридко – в «Американських богах» є і міцне слівце, і відверті сцени. Просто мене не зачепила занадто відверта розкутість і пафосніть (назвемо це так) головного героя-автора. Можливо, він дійсно пише про життя таке, яке воно є. Але реальність через призму Буковскі мене не наповнює – ні інформаційно, ні духовно.

  1. Дейзі Гудвін «Вікторія» / Daisy Goodwin «Victoria» 2016 рік

404 сторінок

Аудиторія: 12+

Ми живемо у провінції Британська Колумбія, столицею якої є місто Вікторія. Названо воно так на честь британської королеви Вікторії. Тож мій інтерес до цієї книги був не випадковим. А ще я натрапила на неї у Ванкуверській бібліотеці. Мені так хотілося прочитати роман про долю і правління цієї відомої королеви. Вона довго і плідно займала трон, а ще до скону любила свого чоловіка – принца Альберта. Як виявилося, книга описує лише її юність і закінчується одруженням. А найцікавіше ж було далі! Я читала в оригіналі, і мова твору така сучасна і проста (?), що не можеш ніяк призвичаїтися, що йдеться про 19 століття, не 21. Найкраще, що є в цій книзі – це сюжет, але він вигаданий не авторкою, так справді було в реальному житті. Серед плюсів – «Вікторія» підштовхнула мене читати більше історичних відомостей на тему і переглянути кінострічки.

  1. Пауло Коельйо «Мата Харі: Шпигунка» / Paulo Coelho “The Spy: A Novel of Mata Hari» 2016 рік

192 сторінок

Аудиторія: 16+

Мабуть, важко писати художні твори про життя видатних людей. Бо у Пауло Коельйо це вийшло не дуже круто. Це моє перше знайомство з автором і, можливо, воно почалося не з тієї книги. Історія Мати Харі справді цікава і дивовижна, про неї хочеться читати і дізнаватися все більше. Тим не менш, у виконанні Коельйо твір більше нагадує збірник популярних афоризмів про любов, життя, цілеспрямованість тощо. Пам’ятаєте статуси Вконтакті? Мені би дуже хотілося, щоб книга пробирала до найтонших струн душі, бо доля Мати Харі справді така. Але, коли тобі презентують давно відомі істини типу «приймай свою долю, якою би вона не була» під соусом тяжких страждань головної героїні, то ти не віриш. Люди так не говорять, люди не пишуть листів, які складаються лише з мотиваційних висловів. Мата Харі заслуговує на краще.

  1. Ельчін Сафарлі «Чекай удома, коли повернуся» 2012 рік

 288 сторінок

Аудиторія: 12+

(Я тільки що дізналася, що автор пише російською і це не переклад. Що? Камон!)

Знову перше знайомство з автором і знову невдача. Прошу вибачення перед усіма прихильниками Сафарлі. Знаю, вони є серед моїх читачів. Але, правда, мені не сподобалося. Мабуть, такі твори не для мене чи я не для таких творів. Я не люблю красивих і розумних (безперечно) висловів на поверхні. Я люблю їх шукати, усвідомлювати, підбиратися до них поступово, знаходити самотужки по мірі читання. Тут вони просто були винесені в заголовки. Шукати нема чого. Атмосфера шоколаду, випічки, моря і всякого такого приємного-чарівного краще передана в книзі «Шоколад» Джоанн Харріс (і ні, книга не лише про шоколад).

Я вагаюся чи варто пробувати ще раз. Буває, що з автором знайомитися ще рано (чи вже пізно). Порадите книгу Сафарлі, яка зачепила вас найбільше?

  1. Ану Партанен «Скандинавська теорія всього» / Anu Partanen «The Nordic Theory of Everything» 2016 рік

448 сторінок

Аудиторія: 6+

Я люблю читати про Скандинавію. Вона така далека й загадкова. А ще дуже успішна. Авторка книги – фінська журналістка, яка переїжджає до США через шлюб з американцем. Уся книга – порівняння двох країн: системи медицини, освіти, оподаткування, соціальних бонусів і т.д. Авторка – пристрасна патріотка Фінляндії і її можна зрозуміти. Але іноді її порівняння заходять надто далеко. Іноді стає нудно. Якщо вас цікавить подібна тематика, є чудовий твір «Хюгге, або Затишне щастя по-датськи» (The Year of Living Danishly: Uncovering the Secrets of the World’s Happiest Country). Там розповідається про Данію очима британки і ця книга точно заслуговує часу, витраченого на читання. Чудове поєднання особистих вражень, переживань, інтерв’ю і журналістського розслідування.

Ось так пройшли мої останні 3-4 місяця читання. Діліться вашими книжковими знахідками у коментарях чи соціальних мережах.

Шлю цілунки і обійми,

Юля